Старовинний український одяг: 12 назв, які варто знати

Жупан, плахта, керсетка, гугля — за цими словами стоять різні матеріали, способи крою та традиції носіння. Знайомство з ними допомагає побачити український стрій у всій його різноманітності й точніше говорити про речі, які сьогодні надихають майстрів та дизайнерів.

У цій статті розглянемо дванадцять назв традиційного одягу. Це не перелік деталей одного костюма: предмети належать до різних регіональних і часових традицій. Значна частина збережених музейних зразків походить із XIX — початку XX століття, хоча історія окремих назв і форм є давнішою. [1, 2, 3]

Як читати традиційний стрій

Щоб не плутати назви, зручно звертати увагу на місце предмета в комплекті. Поясним називають одяг, який закріплюють на талії: наприклад, плахту, запаску або літник. Нагрудний одягають поверх сорочки: до нього належать керсетка та певні різновиди юпки. Верхній захищає від холоду й негоди або доповнює святкове вбрання: це, зокрема, кожух, жупан і кобеняк. [1]

Однак назва сама по собі не визначає всіх деталей. Для точного опису потрібні місце походження, датування, матеріал і конструкція речі. Тому музейний підпис надійніший за узагальнення «так одягалися всі українці».

1. Жупан — святковий верхній одяг

Жупан — довгий верхній одяг, часто приталений, який шили з якісного сукна або коштовних тканин. У XVII–XVIII століттях він входив до святкового вбрання заможної козацької старшини, шляхти та міщан. Існували чоловічі й жіночі варіанти; згодом жупани поширилися і в селянському середовищі. [1]

2. Гугля — сукняна накидка без рукавів

Гугля — назва білого сукняного одягу, зокрема гуцульського плаща-накидки без рукавів. У музейних збірках є гуглі, пов’язані з весільним вбранням нареченого й нареченої. Їхня важлива ознака — спосіб драпірування: річ накидають на плечі, а не вдягають як звичайне пальто. [4]

3. Плахта — картате поясне вбрання

Плахта — жіночий поясний одяг із тканих полотнищ, характерний, зокрема, для Наддніпрянщини. Її впізнають за картатою вовняною тканиною. Плахту обгортали навколо нижньої частини тіла й закріплювали поясом; спереду комплект могли доповнювати запаскою. Конструкція традиційної плахти відрізняється від сучасної зшитої спідниці. [1, 2]

4. Керсетка — жіноча безрукавка

Керсетка — нагрудний одяг без рукавів, поширений у Наддніпрянщині. Її носили поверх сорочки. Музейні колекції показують різноманіття тканин і оздоблення: збереглися плисові, люстринові та інші керсетки. Довжина, приталеність і оформлення спинки різнилися залежно від місцевої традиції. [2, 5]

5. Літник — ткана спідниця Полісся

У поліському вбранні літником називали зшиту спідницю, часто з домотканої вовняної тканини. Відомі червоні зразки з поздовжніми кольоровими смугами, але були й зелені та картаті варіанти. Отже, горизонтальні смуги чи один колір не можна вважати обов’язковою ознакою всіх літників. [3, 6, 7]

6. Чумарка — чоловічий одяг, пошитий у талію

Чумарка, також відома під спорідненими назвами чемерка або чамара, — чоловічий верхній одяг із рукавами. Для поширених варіантів характерні приталеність, стоячий комір і складки або зборки нижче талії. Її легко відрізнити від вільного плаща за сформованим силуетом. [5]

7. Запаска — незшитий поясний одяг

Запаска — ткане полотнище, яке закріплювали на талії. У деяких традиціях носили два полотнища — спереду й ззаду; в інших запаскою називали передню частину вбрання на зразок фартуха. Саме тому визначення «завжди два шматки тканини» надто вузьке. [1, 2]

8. Юпка — жіночий одяг із рукавами

Юпка — назва жіночого одягу з рукавами, що мала місцеві варіанти крою й матеріалу. У збірці Музею Івана Гончара є сукняні, сатинові та стьобані юпки. На відміну від керсетки, юпка має рукави; значення назви не варто зводити до сучасної спідниці. [2]

9. Кожух — зимовий одяг з овечих шкір

Кожух шили з овечих шкір хутром усередину. Він міг бути простим або оздобленим: із вишивкою, шкіряною аплікацією та шнурами. У поліських описах зафіксовані кожухи зі шкір, підфарбованих у коричневий колір. Довжина й силует залежали від місцевості. [1, 8]

10. Шушун — вільний жіночий верхній одяг

Назва «шушун» стосувалася різних варіантів жіночого верхнього вбрання. Серед них — речі з купованих тканин, вільного крою, розширені донизу. Дослідження історичного одягу описують і шушуни з пелериною — додатковою накидкою на плечі. Точний вигляд слід визначати за конкретним зразком. [9]

11. Кобеняк — одяг із каптуром для негоди

Кобеняк — назва плащоподібного сукняного верхнього одягу з великим каптуром. Його вдягали поверх інших речей для захисту від негоди. У джерелах ця назва стоїть поряд із регіональними найменуваннями спорідненого одягу, тому межі між термінами не завжди збігаються. [5]

12. Чуга — карпатський плащоподібний одяг

Чуга — верхній одяг із доморобного сукна, пов’язаний із карпатськими традиціями, особливо лемківською. Для характерних зразків важливі прямий силует, широкий відкладний комір і «фальшиві» рукави. Це окремий тип вбрання, який не слід автоматично ототожнювати з гуглею або гунею. [1, 10]

Що допоможе уникнути поширених помилок

Керсетка й юпка різняться насамперед наявністю рукавів. Плахта й літник мають різну конструкцію. Гугля та гуня — різні назви й типи одягу: білу накидку без рукавів не варто плутати з ворсистим сукняним вбранням. А слово «старовинний» не означає, що всі представлені речі належать до однієї епохи. [1, 2, 3, 4]

Так само декоративне зображення не може замінити дослідження музейного предмета. Ілюстрації до цієї статті — художні реконструкції характерних форм, а не фотографії автентичних експонатів чи точні відтворення одного локального строю.

Традиція в сучасному гардеробі

Знання назв допомагає усвідомлено обирати сучасний одяг в українському стилі. Вишита жилетка може нагадувати керсетку, а спідниця з тканим орнаментом — традиційне поясне вбрання. При цьому сучасна інтерпретація має власний крій і призначення: її коректніше представляти як виріб, натхнений традицією, якщо вона не відтворює документований історичний зразок.

Розглядаючи вишиванки, жилетки, пояси й аксесуари в нашому каталозі, звертайте увагу не лише на колір, а й на силует, матеріал та поєднання деталей. Так можна створити образ, у якому українська традиція звучить природно й особисто.

Джерела

1. «Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник», Київ: Либідь, 1994, розділ «Національне вбрання»: https://djvu.online/file/ozt9doKht6Jhn
2. Музей Івана Гончара, колекція одягу Полтавщини: https://honchar.org.ua/collections/view/odag?Filter%5Blocation_of_prevalence%5D%5B0%5D=poltava&page=2&show_filter=1&type=list
3. «Віртуальна скриня», літник КВС0369, Західне Полісся: https://vskrynia.com.ua/collection/spikvs00369/
4. Музейний паспорт гуглі, колекційний номер РЭМ 12341-3: https://collection.ethnomuseum.ru/entity/OBJECT/652164?attribute=objects&entityId=1367811&entityType=ALBUM&index=14&paginator=entity-set
5. Словник назв українського національного одягу, HISTROV: https://histrov.com/moda-uk/slovnyk-na